Словник Української Мови
Буква
НАУМОВИЧ, -а, чол. (заст., іст.). 1. Син Наума; особа чоловічої статі, названа на честь святого Наума або чий батько має ім’я Наум. // Уживається як складова частина прізвища або по батькові.
2. (перев. з великої літери). Представник українського роду або особа з прізвищем Наумович; зокрема, відома історична постать чи діяч культури (напр., Іван Наумович — галицький письменник і громадський діяч XIX ст.).
Приклад 1:
Репертуар був той самий, що й у Львові, хіба що тут із галицьких письменників дебютував Іван Наумович зі своєю ко- медійкою “3аручини напомацьки”. Заповіджено теж було вперше виставу “Підгірян”, та через те, що музичної части з причини недуги капельника Шмацяжинського* не встигли навчитися, виставу відкликано.
— Невідомий автор, “021 Charnetskii Stepan Istoriia Ukrayinskogo Teatru V Galichini”