1. Чоловіче особове ім’я давньоєврейського походження; у перекладі означає «утішитель», «втішний». У народній традиції — Наум Грамотник (1 грудня за старим стилем), день, з якого на Русі починалося навчання дітей грамоти.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. наум, р. наума, д. наумові, з. наума, о. наумом, м. наумі, к. науме