**НАСУ́ЩНИК**, -а, чол. 1. Той, хто забезпечує щоденне існування, насущні потреби когось; годувальник, добувач.
2. *заст.* Хліб насущний; прожиток, засоби для існування.
насущник
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |
Древослів
Словник Української Мови