народництво

Історико-культурний та громадсько-політичний рух в Україні другої половини XIX — початку XX століття, що виходив з ідеї національного відродження українського народу, прагнув до його соціального та культурного прогресу, розвитку рідної мови, літератури, науки та просвітництва серед народних мас.

Ідеологія та діяльність представників цього руху (народників), спрямована на вивчення, підтримку та служіння інтересам простого народу, часто через етнографічні дослідження, літературну творчість українською мовою та просвітницьку роботу.

У ширшому, загальноєвропейському контексті — соціально-політичний рух інтелігенції в Російській імперії 1860–1880-х років, що вбачав у селянстві головну соціальну силу для перетворення суспільства, частиною якого були й українські діячі.

Приклади вживання

Приклад 1:
Якщо обмежитися чорно-білим інструментарієм, якщо плекати полярність як оцінну категорію («народництво» — погано, модернізм — добре), ризикуємо втратити щось дуже суттєве в характеристиках нашої культури. Звісно, кинувшись від Сцилли до Харибди, гальванізувати історично зумовлені «народницькі» критерії і практику як еталон української культури, намагатися вписати їх недоторканними в параметри сучасної культури, — завдання невдячне і заздалегідь приречене на поразку.
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”

Приклад 2:
Це ж безвихiдний iдеалiзм, це архаїчне народництво. I коли вона запевняє, що нiчого подiбного нема, то вiн їй нiколи не повiрить, бо iнакше б вона не вiддавала так багато часу та енергiї тiй працi.
— Невідомий автор, ” Mikola Khvil Ovii”

Частина мови: іменник (однина) |