Приклад 1:
дуже болісно сприймала це лихо, хоча й тут відчувається розгубленість, повне нерозуміння; елементи критицизму, якщо й з’являються, мають такий собі загальнолюдський фаталістичний характер, а нарікання на лиху долю не спрямовані проти режиму: «Хоча б швидше звільнити її від цього полону» (5: 21), «бідні мученики», «щохвилини пронизує свідомість безвихідної біди», «незручно за свою ситість відносну» (5: 43), «Олечка гине, а я тільки підтримую її агонію» (5: 51). Регулярно, щомісяця зі своєї більш ніж скромної платні висилала невелику суму племінниці.
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”
Приклад 2:
— маніпуляції, що їх лише дурбаси й істоти з виїденим серцем називали якоюсь там контрабандою, з чого, не від речі сказати, користала не тільки баба Тася, а й щонайменше третина Хусту, — а баба Поліцарка нарікала (чи це крізь напівпрочинені Двері до батьківського кабінету, що раптом виплив з глибин Онуферкової пам’яті, вуйко Адріян нарікав батькові на свою одиначку Зірку, що одружилася з ненависним, пихатим чужинцем, забувши остаточно, чия вона дочка, і це тихе вуйкове нарікання в Онуферковому вусі перетворилося на гучне нарікання баби Поліцарки?) на свою дочку, котру, вона, баба Поліцарка, дарма що й, бабі, невдовзі доходила вісімдесятка (в їхньму роді всі довго Жили й до самої смерти мали ясну голову на відміну від інших, що з надміру ліні й зайвих достатків вже на сороківці дитиніють), ще тиждень тому прилюдно дубасила поліном, аби її ледаче чадо, — могутньою статурою викапана баба Поліцарка, — дочка, яка нівроку мала дорослих дітей, — не швендяла на зальоти, мавши живого чоловіка, нехай і якого там непутящого зайду, котрого знову десь на кілька місяців понесло світ-заочі, чоловіка, якого баба Поліцарка не злюбила тієї ж миті, як його побачила, чи, властиво, ще тоді, як дочка заповіла, мовляв, вона надибала собі сама судженого, — оскільки баба наперед знала (і на це не потребувалося особливої прозорливости: каплоухого хоч родзинками годуй, однак буде каплоухий): з такого шлюбу не вийде великого хосену, єдина втіха, що бодай онуки жили в неї і вона їх уже по-людському виховувала, — але якщо вже дочка такий скарб усупереч бабиній волі сама собі нашукала, то мусіла його й триматися, не вибрикуючи на всі боки (дякувати Богові, жили не в лісі, а серед людей), і тут баба не вагалася серед глупої ночі підняти на ноги півміста, лупцюючи привселюдно власну кров, аби вона не псіла й не збочувала з праведного шляху, точнісінько так, як баба Поліцарка уперіщила поліном, мало не відбивши йому нирки, — Ковжуна, коли він (не інакше, як з навіювань лукавого, що в такі вирішальні хвилини особливо чигає на душу, оскільки ані раніше, ані пізніше, — щоправда, ні раніше, ні пізніше Ковжунові й не уділювано такої ласки, — його не судомила гординя, він навіть не припускав, аби на щось подібне він був здібний, а воно, виявляється, лежало в ньому, а він про те й не здогадувався, хоч то й сталося на радощах, що його, Онуферка, який нічим цього не заслужив, отак негадано торкнулася Божа благодать, — чи це завжди, коли людині дається найвище, — а втім, що вже казати про людину, коли й янголові, найліпшому, найсвітлішому надмір Божої уваги виявився над силу?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Великі нарікання викликала і структура схем транспортування, що склалася в логістичних каналах доставки готової продукції Nokia на міжнародний ринок, та на раховувала, на думку керівництва компанії, зайву кількість посередників (що збільшувало терміни виконання замовлень та знижувало надійність поставок). Зокрема, стара структура процесу транспортування з міжнародної доставки продукції Nokia включало 8 логіст ичних посередників, у тому числі термінал в країні, де знаходився покупець (рис.
— Невідомий автор, “082 Mlr21”
