1. (у фонетиці) Стан або якість звука, при вимові якого артикуляційні органи займають проміжне положення між повним замиканням і відносно широким розчином, що створює обмежену щілину для проходження повітряного потоку; характеристика приголосних звуків типу [в], [ж], [й].
2. (у лінгвістиці) Артикуляційна ознака приголосних (щілинних та апроксимантів), що відрізняє їх від зімкнених (смичних) і відкритих (голосних) звуків.