Словник Української Мови
Буква
1. (заст.) Нав’язувати комусь свою допомогу, увагу або товариство, особливо коли це небажано; докучати, надокучати.
2. (діал.) Приставати з чимось, настирливо просити або вимагати; нудити.
3. (перен., рідк.) Завдавати клопоту, неприємностей; турбувати, тривожити (про думки, почуття тощо).
Приклад 1:
напастувати професора не досить дискретними запитами (і то частково зі страху, а що коли професор візьме й раптом підтвердить, що то все правда? ), чи він дійсно аж так знайомий з альхемією, як це Ковжунові прогудів був вуха Левко Мусієнко, котрий кількома роками пізніше, — та й не він один, бо тоді чимало українських ентузіастів залишили Прагу, — загинув у радянських концтаборах завдяки своїй непохитній вірі, яка змусила його повернутися на люблену над усе батьківщину в переконанні, що на Україні, — і це саме тоді, як єдинонеділимні пахолки мороку в Москві вже запускали пекельну людинотрощильню для викорінення цілої нації!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”