Словник Української Мови
Буква
1. Розпалювати щось до сильного вогню, інтенсивно гріти або нагрівати, часто до високої температури.
2. Перен. Викликати сильне почуття, стан або інтенсивну дію; розпалювати, збуджувати (наприклад, напалювати пристрасть, напалювати ворожнечу).
3. Розм. Сильно дражнити, злити когось, доводити до роздратування або гніву.
Приклад 1:
Бо ж страх, тільки страх не давав йому першому заговорити… «Страх чого?» — запитався Іван Семенович і зараз же навмисно завихрив думки — гнав одну за одною, волею викликаючи найдрібніші й не-відповідншгі: про те, що треба дужче напалювати в кімнатах; про найближчі управські справи; про Звірятина — чи зможе той заступити його під відпустку… А в пам’яті пропливали уривки розмов із Сквирським, Писаренкове «зміщанюєшся», останнє побачення з Куницею… Іван Семенович скинув ковдру й босоніж, від дотику до холодної підлоги здригаючись, пішов до столу по тютюн, але, не дійшовши, повернув і, тихо дверима рипнувши, вийшов до їдальні. «Мов злодій», — подумав він, обережно, щоб стільцем якось не грюкнути, прокрадаючись уперед, і вже під дверима Наталчиної кімнати покликав стиха: — Наталю?
— Тютюнник Григорій, “Вир”