намисто

Приклад 1:
Ясне намисто з кришталю грає і ряхтить усюди… Я спала. Дихали так вільно груди.
— Невідомий автор, ” Liesia Ukrayinka”

Приклад 2:
— ну хоч би вранiшню каву, або на обiд — пiдсмажене курча, таке, як ото в телерекламах: золотаво зашкрумiле, мерехке од спiлих сокiв, iз грайливо пiдiбганими нiжками вмощене на лапатих листках салати, засмажене курча завжди виглядає щасливiшим од живого, просто промениться чудесним, смаглим рум’янцем з утiхи, що зараз його з’їдять, — можна також подавати який‑небудь джус, чи джин з тонiком у високих товстобоких шклянках, можна з льодом, кубики, коли набирати, смiшно поторохкують, можна й без льоду, взагалi, можливостей безлiч, треба тiльки одного — щоб хтось сидiв по той бiк їхньої довбаної загороди, в якiй, здається, завелася мурашва, бо по стiльницi раз у раз повзе щось, що в гiгiєнiчному американському домi не повинно би повзати, та i в неамериканському теж, — хтось, кому ти це все добро мала б, сяючи журнальною усмiшкою, з кухнi подавати, позаяк же там нiхто не сидить i сидiти не збирається, то ти наповажилась була воздвигнути на стояковi iмпровiзований зимовий сад iз двох безневинних вазонiв — три тижнi тому, коли ти сюди вселилася, то були: пишна темнозелена кучма в жовтогарячих квiтах — раз, i рясне намисто лискучих, схожих на пластиковi, червоних бубок на високих стеблах з елегантно завуженим листям — два; зараз обидва вазони мають такий вигляд, нiби цi три тижнi їх день у день поливалося сiрчаною кислотою, — на мiсцi буйної кучми клаповухо звисають кiлька пожовклих листочкiв з нерiвно обгорiлими краями, а колишнi тугi червонi намистини щодалi, то бiльше нагадують сушену шипшину, навiщось поначiплювану на рудi цурупалки, — найсмiшнiше, що ти якраз не забувала, поливала свiй “зимовий сад”, ти плекала його, як учив Вольтер, еге ж, ти хотiла чогось живого в цiй черговiй, казна‑якiй з ряду‑йому‑же‑несть‑кiнця, тимчасовiй хатi, де бруди всiх попереднiх винаймачiв невiдмивно повсякали в кожну шпарину, так що ти й не бралася їх вiдмивати, — але подлi американськi бур’яни вияви‑лися занiжнi на твою депресiю, що незбовтана гусне в цих чотирьох стiнах, взяли й здохли, поливай не поливай, — а ти ще хочеш, щоб тебе держалися люди! ), — так ось, у кухнi з глумливо глупим бульканням скапує вода в раковину, i нiчим перекрити цей звук — навiть касети на поставиш, бо портативний магнiтофончик також чомусь вийшов з ладу.
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Приклад 3:
Ясне намисто з кришталю грає i ряхтить усюди… Я спала. Дихали так вiльно груди. По бiлих снах рожевiї гадки легенькi гаптували мережки, i мрiї ткались золото-блакитнi, спокiйнi, тихi, не такi, як лiтнi… Як ти говориш… Чи тобi так добре? потакує головою. Твоя сопiлка має кращу мову. Заграй менi, а я поколишуся. сплiтає довге вiття на березi, сiдає в нього i гойдається тихо, мов у колисцi.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 4:
Ви вмiєте iнакших, що їх нiхто не вмiє. Ну, то слухай: Я про Царiвну-Хвилю розкажу. (Починає спокiйним, спiвучим, розмiрним голосом). Якби нам хата тепла та люди добрi, казали б ми казку, баяли байку до самого свiта… За темними борами, та за глибокими морями, та за високими горами то єсть там дивний-предивний край, де панує Урай. Що в тому краю сонце не сiдає, мiсяць не погасає, а яснi зорi по полю ходять, таночки водять. Отож у найкращої Зорi та знайшовся син Бiлий Палянин. На личку бiлий, на вроду милий, золотий волос по вiтру має, а срiбна зброя в рученьках сяє… Ви ж про Царiвну мали. Та зажди!.. От як став Бiлий Палянин до лiт доходжати, став вiн собi думати-гадати, про своє життя розважати: “З усiх я, – каже, – вродою вдався, а ще ж бо я долi не дiждався. Порадь мене, Зiрнице-мати, де менi пари шукати: чи межи боярством, преславним лицарством, чи межи князiвством, чи межи простим поспiльством? Що хiба яка царiвна та була б менi рiвна…” (Починає дрiмати). От i пiшов вiн до синього моря, i розiклав на березi перлове намисто… Вiдай, ви, дядьку, щось тут проминули. Хiба?.. Та ти ж бо вже не заважай! …От i розбiглася на морi супротивна хвиля, а з теї хвилi вилетiли конi, як жар, червонi, у червону колясу запряженi… А на тiй колясi… (Змовкає, зложений сном). Та й хто ж на тiй колясi був?
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 5:
Хiба кровi не варта краса? Ось тобi, сестро, яса! Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, i никне в житi. Вiд озера наближається , а з нею молода повновида молодиця, в червонiй хустцi з торочками, в бурячковiй спiдницi, дрiбно та рiвно зафалдованiй; так само зафалдований i зелений фартух з нашитими на ньому бiлими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синiм, намисто дзвонить дукачами на бiлiй пухкiй шиї, мiцна крайка тiсно перетягає стан, i вiд того кругла, заживна постать здається ще розкiшнiшою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспiває за нею. Ходiть, Килинко, осьде край берези ще свiже зiллячко.
— Українка Леся, “Лісова пісня”