Словник Української Мови
Буква
1. Збирати, складати що-небудь у великій кількості, утворюючи купу, гору, вал і т. ін.; навалювати, накидати.
2. Зосереджувати, накопичувати в собі що-небудь у великій кількості (перев. про знання, досвід, багатство).
3. перен. Надто часто вживати, повторювати однотипні слова, образи, художні засоби (у мовленні, літературі).
Приклад 1:
), бож інакше хіба можливо, аби людина з такою немовлячою легкістю здолала нагромаджувати (і то дедалі ретельніше, кубометрами до неба) стільки трупів за кожної людожерної доби, котра чатує на людську душу на кожному наймікроскопічнішому зламі свідомости, на кожному найнезначнішому життєвому закруті (хіба не від такої мачини в мисленні гинули цілі народи, імперії й континенти? ), незалежно, чи йшлося про зайву літеру в абетці, спосіб думання (а це ж те саме), чи гагіографічну довжину бороди основоположника загумінкового вчення, згодом возведеного в непомильну, весь світ руйнуючу догму (всі догми непомильні й руїнницькі, і що людожерніші, то непомильніші, ймовірно, хоча б тому, що людина засадничо не терпить інакшости, нове завжди лякає небезпекою повороту до хаосу й небуття, бож хіба нетерпимість — це не своєрідний, нехай тупий, нехай ниций, але таки захисний інстинкт самозбереження, що його природа вклала в усе живе, на різних площинах свідомости давши йому інше осмислення?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”