Словник Української Мови
Буква
НАГОВОРИ́ТИ док., перех. і без додатка.
1. Сказати багато чого-небудь, здебільшого неправдивого, недоброзичливого, з метою нашкодити комусь; оббрехати, обмовити. // Сказати багато чого-небудь (перев. зайвого, непотрібного).
2. на що. Сказати що-небудь, виголосити (звичайно про щось завчене, відоме). // Записати свою промову, текст на звуконосій (платівку, магнітну стрічку тощо).
3. на кого, заст. Те саме, що навро́чити.
Приклад 1:
Аж тоді впізнав майже на дотик потребу щось наговорити в цей диктофон. Так от, позавчора, великопісної середи увечері, я врешті вийшов на Швабінґ, на залиту ще дразливішими вогнями Леопольдштрассе.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
За кiлька хвилин вiн устиг наговорити ще одну книгу сенсацiй. — Ну, як же ти, iнженере, одрекомендувався?
— Невідомий автор, ” Mikola Khvil Ovii”
Приклад 3:
За той час, коли Криленко збирав свої речi, вiн встиг наговорити йому щеодну книгу сенсацiй. Розлучились вони добрими знайомими з надiєю (так говорив Шарко) зустрiтися в городi.
— Невідомий автор, ” Mikola Khvil Ovii”