НАДКЛЮЧ, -а, чол. 1. У програмуванні та криптографії: спеціальний ключ вищого рівня, який використовується для шифрування, керування або захисту інших ключів (наприклад, сеансових або ключів доступу).
2. У системах керування базами даних та інформаційних технологіях: унікальний ідентифікатор або набір атрибутів, що дозволяє однозначно визначити запис у таблиці та слугує основою для встановлення зв’язків між таблицями (синонім: первинний ключ, суперключ).