НАДХМА́Р’Я, іменник середнього роду.
1. Простір, що розташований вище від хмар; високе небо, яке не закрите хмарами. Літак піднявся в надхмар’я.
2. переносно, поетичне. Уявний, піднесений світ, далекий від буденності; сфера мрій, фантазій або високих поривів. Він витав у надхмар’ї власних ілюзій.