Значення
-
Психічний стан, викликаний очікуванням чогось бажаного, віра в можливість здійснення чогось доброго, приємного; сподівання.
-
Те, на що можна покластися, що дає підстави для сподівань; опора, підтримка.
-
(у сполуч. з прикм. «остання», «єдина»). Те, що є кінцевою метою, єдиним порятунком у складній ситуації.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. надія, р. надії, д. надії, з. надію, о. надією, м. надії, к. надіє
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘надія’ походить від праслов’янського *naděja, утвореного від дієслова *naděti (покласти, поставити) з префіксом *na- (на-). Спочатку воно означало ‘те, на що покладаються’, тобто опору чи підставу. З часом значення перейшло на внутрішнє відчуття впевненості у бажаному майбутньому. Споріднені слова в інших слов’янських мовах: російське ‘надежда’, польське ‘nadzieja’, чеське ‘naděje’. В українській мові від нього утворені слова ‘надійний’ (той, на кого можна покластися) та ‘надіятися’ (сподіватися).