Словник Української Мови
Буква
НАДІ́Й, іменник чоловічого роду, власна назва.
1. Чоловіче ім’я, похідне від слова «надія»; рідковживане.
2. Термін у сільському господарстві: кількість молока, надоєна від однієї корови або іншої молочної тварини за певний проміжок часу (добу, лактацію тощо); уживається переважно в складених термінах, як-от «добовий надій», «середній надій».
Приклад 1:
Поезія Василя Стуса прийшла до мене в останні роки його життя, коли й листи майже не доходили, коли і звісток від нього майже не було, коли й надій на зустріч у мене не лишалося. Не кажучи про це нікому, в глибині душі чомусь була певна, що він не вийде живий з цієї «буцегарні» (Василів вислів), що його, саме його душа не витримає довше такої наруги й напруги.
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”