Приклад 1:
Очевидно, відгомони тих бур, що пронеслися наді мною, і тих хмар, що згущалися, долітали якимось чином і до нього. Тоді вже відшуміла хвиля перших арештів, і за те, що я не хотіла відмежуватися від своїх арештованих друзів, а навпаки, солідаризувалася з ними, мене було виключено з партії, і в Інституті літератури я трималася буквально на волосинці.
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”
Приклад 2:
Але наді мною тут-таки виникла Шпала Шалайзер і повідомила, ніби я «фантастично гарно танцюю». ПЕРВЕРЗІЯ 92 — When?
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
Я вшанувала кожного з них — усіх разом і кожного по черзі, на безіменному був перстень, я відчула присмак срібла на губах, це риба, сказав він, я шарпнула його за руку, постіль зашурхотіла під ним, він виринув із кімнатного смерку просто наді мною. І, наче ляльку, почав розвивати її з безлічі простирадел, я зняла з нього окуляри і пожбурила їх кудись за спинку ліжка, за ясно- жовте запинало, що м’якими складками текло балдахінно, голосів за вікнами стало чотири, це я замовила музикантів, шепнула вона, fi-da-Ііп.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 4:
Я проходив крізь постіль, крізь це пахуче шмаття, крізь обгортки всіх на світі тканин, в які 277 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ було її сповито, я вивертілася нарешті з усіх цих шат, він стримів наді мною, як велетень, завмерлий у потоці води, пісня за вікнами не мала кінця, я мліла від його величі, я розвела ноги і зімкнула руки в нього за спиною. Тоді я зрозуміла, що все це намарне, і пісня, fi-da-lin, закінчилася.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 5:
Я і справді прокинувся від шамотання в кімнаті, перехід зі сну до яви був миттєвий, я обтрусив зі себе піну, вода у ванні геть вихолола, я обтрусив піну і засміявся, було так, ніби мої очі засвітилися (його очі світились, а посмішка не сходила з вуст, ніби особлива прикмета злочинця), я хотів підкрастись якнайтихіше, але копита надто лунко стукали по підлозі, тому я став на коліна і рушив на чотирьох… Ось і я, мої солодкі, вибухнув мені у вухо Різенбокк (я також це почув), ось і я, а це я, і вони вдвох зімкнулися наді мною, ще не бувало подібних пригод, о, відразу два велетні, робилося страшно і весело, вони були наді мною і піді мною, аж я не знала, хто з них де, кожен міг виринути нізвідки — скинута догори Стахова брова, розріз посмішки Різенбокка, натужне дихання, все змішалось, я ділила себе, я розпа далася між ними надвоє і поєднувала їх у собі, вони мої чудові хлопці, я так їх любила заоаз, їхні тіла, хоч це в такі хвилини одне і те ж — ти сам і твоє тіло, а вони любили кожну частинку з мене і всю мене, і кожну з нас двох… Тож коли я нарешті вибухнув і зійшов на килим ясним струменем, то був у ньому мій жах. Ніколи, ніколи, повторював я, бо ніколи.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
