набій

Приклад 1:
Ні, я попросту хочу покинути науку, бо думаю, що вона мені руйнує здоров’я і більш нічого… Професійні вчені — це такі люди, що запрягли самі себе в тачку… Покину я наукову кар’єру, зроблюся судією чи товаришем прокурора… матиму з того тисячі дві-три карбованців на рік, житиму собі спокійно, в доброму здоров’ї, не забиватиму свою голову науковими дурницями… А вчені тим часом нехай тягнуть свою тачку та сушать собі мозок над своєю дурацькою «наукою»… recte[45] шарлатанством… та нехай пишуть книжки мишам на снідання… Він, кажучи сеє, єхидкувато дививсь просто на професора, і той зрозумів, що цілий набій вимірений особисто проти нього. Він спалахнув; в його душі накипіло страшенно гірке невдоволення і ще гірший гнів, та й готові були невдержно вибухнути наверх.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 2:
«…Може, я й умру… може, я й умру… Та зроби ж мені, брате, товаришу рід­ний, з клен-древа труну…» Поїзд вривався в тунелі і скажено просовгувався крізь них, як набій крізь люфу гармати, намагаючись зітерти пісню і кривавий слід за собою, та не одставала пісня і не уривалися криваві жилки. Миготіли силуети гір… Приамурські нетрі… Сопки і кряжі Малого Хінгану… Роз’їзди… Блокпости і станції.
— Невідомий автор, “Tigrolovi”

Приклад 3:
Кожен дослав набій в набійник рушниці і знову закинув її за плече, щоб руки були ві­льні. А дід до Григорія: — Дивися ж. Як я крикну і почну стріляти, стріляй вгору, куди попало, заправляй і знову стріляй, і галасуй, а тоді рушницю за плечі — і гони щосили слідом за мною.
— Невідомий автор, “Tigrolovi”