набід

НА́БІД, у, чол. 1. діал. Нещастя, біда, лихо. Такий набід трапився з нашим сусідом, що й не знаєш, як йому зарадити.

2. заст., рідко. Те саме, що на́пад; наскок, нашестя. Від того набіду татарського село спорожніло.