миттєвий

Приклад 1:
Я і справді прокинувся від шамотання в кімнаті, перехід зі сну до яви був миттєвий, я обтрусив зі себе піну, вода у ванні геть вихолола, я обтрусив піну і засміявся, було так, ніби мої очі засвітилися (його очі світились, а посмішка не сходила з вуст, ніби особлива прикмета злочинця), я хотів підкрастись якнайтихіше, але копита надто лунко стукали по підлозі, тому я став на коліна і рушив на чотирьох… Ось і я, мої солодкі, вибухнув мені у вухо Різенбокк (я також це почув), ось і я, а це я, і вони вдвох зімкнулися наді мною, ще не бувало подібних пригод, о, відразу два велетні, робилося страшно і весело, вони були наді мною і піді мною, аж я не знала, хто з них де, кожен міг виринути нізвідки — скинута догори Стахова брова, розріз посмішки Різенбокка, натужне дихання, все змішалось, я ділила себе, я розпа­ далася між ними надвоє і поєднувала їх у собі, вони мої чудові хлопці, я так їх любила заоаз, їхні тіла, хоч це в такі хвилини одне і те ж — ти сам і твоє тіло, а вони любили кожну частинку з мене і всю мене, і кожну з нас двох… Тож коли я нарешті вибухнув і зійшов на килим ясним струменем, то був у ньому мій жах. Ніколи, ніколи, повторював я, бо ніколи.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”