Словник Української Мови
Буква
Вищий духовний сан у православній та деяких інших християнських церквах, керівник великої церковної області — митрополії, що об’єднує кілька єпархій.
Особа, що має такий сан; архієрей, який очолює митрополію.
У давнину — титул єпископа столичного міста провінції (у Візантійській імперії) або головного міста князівства (на Русі).
Приклад 1:
Тим часом помер київський митрополит Сильвестр Косів, треба було обирати нового. Виговський скликав у Святу Софію єпископів з обох берегів України, запросив і київських воєвод.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
Якось до нього зайшов митрополит Йосип Тукальський, який мусив утікати з Києва, бо Москва мостила свого митрополита, з Тукальським Хмельницький вельми здружився. Побачивши в руках Юрія томик філософії Бекіна, сказав: — Що ти шукаєш у цих книжках?
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 3:
Титулом «Малої Росії» титулував митрополита і боярин Бутурлін, приїхавши до Київа після Переяславської умови, 16 січня 1654 р.: «Божіею милостію великій государь, царь и в. князь Алексій Михайлович всеа Русіи самодержецъ васъ, преосвященнаго Селивестра, митрополита кіевского, галицкого и всеа Малыя Россія, и епископа черниговскаго и архимандрита печерскаго и весь освященный соборъ… велілъ спросить о вашемъ о спасенном пребываніи»… Але митрополит Сильвестр Косів титулує царя в своїх промовах старим офіціяльним титулом, «самодержця всея Руси», і тим чином засвідчує свою непричетність до проголошення його «государем всея Великія і Малыя Руси», що сталось перед тим в Переяславі. Се й зрозуміло вповні.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”