митра

1. Урочистий головний убір єпископів та інших вищих духовних осіб у християнських церквах, що використовується під час богослужінь; символ духовної влади.

2. У Стародавній Греції та Римі — жіночий головний убір, зазвичай у вигляді пов’язки або невисокої шапочки.

3. У східних церквах — корона або вінчальний убір, який одягають наречені під час таїнства вінчання.

Приклади вживання

Приклад 1:
Хата Митра Михальчука, хата Данила, а далі, де мала бути бабина — порожнє місце.
— Малярчук Таня, “Згори вниз”

Частина мови: іменник (однина) |