Словник Української Мови
Буква
1. Особистий займенник першої особи множини, що вживається для позначення групи осіб, до якої належить мовець.
2. (переносно) Уживається для вираження солідарності, спільності інтересів або для залучення уваги співрозмовника.
3. (розм.) Уживається замість займенника «я» для надання висловлюванню більшої об’єктивності або скромності.
Приклад 1:
Ми спустимось на дно, де темно, холодно, на дні лежить рибалка, над ним сидить … «Той, що греблі рве» Нехай його покине! Нехай до мене зрине!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Ні, ти сам для мене світ, миліший, кращий, ніж той, що досі знала я, а й той покращав, відколи ми поєднались. То ми вже поєднались?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 3:
Когда Михайлиночка наша уєжджає, чуть не всіх нас з собою забирає, астальниє плачуть… Милая наша Михайлиночка маладесенька паетачка… ми перебрались в оранжерею і там будем жить і расцветаца і будемо твого пасетительства дажидаца… Десь тоді ж відкрила для себе й українську пісню. Передусім завдяки великому й гарному, з вишивкою на обкладинці, альбому з нотами і з передмовою (завбачливо вирізаною цензурою) А. Хвилі.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”