1. Мідно-цинковий сплав (латунь), що містить приблизно 60% міді та 40% цинку, з додаванням невеликої кількості заліза та олова для підвищення міцності та корозійної стійкості; традиційно використовувався для виготовлення литих деталей морського обладнання, арматури, а також для декоративних виробів.
2. (Іст.) Конкретний тип латуні, запатентований у XIX столітті німецьким промисловцем Георгом Мунцем (Georg Muntz), який отримав широке застосування для обшивки підводної частини корпусів дерев’яних суден завдяки стійкості до обростання та пошкодження морськими організмами.