1. Дія за значенням дієслова “мудрувати”; процес міркування, роздумування, часто з відтінком надмірної складності або хитромудрості.
2. Результат такої дії; складні, часто непотрібно заплутані міркування, висловлювання або теорія.
мудрування
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Цілком імовірно, що буддизм виявився на той час занадто «інтелектуальною» релігією й саме тому програв суперництво з набагато простішим і доступнішим індуїзмом, який спирався не на теологічні мудрування, а на обрядовість. До того ж буддизм замахнувся на кастову систему, підвалини якої виявились міцними (не випадково буддизм швидко завоював саме ті азіатські країни, де не існувало поділу населення на касти).
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 2:
І це мудрування мертвих сердець називає пустою філосо фією, яка блукає по бурі стихійній, що заважає філософствувати за Христом, про якого [каже] до галатів10: “Послав 132 Бог духа, сина свого, у серця ваші…” “Таке мудрування, оскільки зовсім заваж ає райському нашому виходу в першородний світ, відволікаючи геть око наше, наче в трубу трубить: “Якщо помрете з Христом від стихій світу, то навіщо як ті, що живуть у світі, мучите себе?” “Вишніх шукайте, бо де ж є Христос”.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: іменник (однина) |