Словник Української Мови
Буква
Мовби — сполучник, що вживається для введення уявних, припущених або сумнівних ситуацій, наближаючись за значенням до «ніби», «наче», «якщо б».
Мовби — частка, що слугує для вираження непевності, сумніву або надання висловлюванню відтінку умовності, уявності; відповідає значенням «нібито», «наче».
Приклад 1:
Коли заходжу до невеличкого подвір’я Вінницького музею — все якесь несучасне, з позаминулого століття, мовби незахищене від наступу великого міста, що кільцем оточило його (а якщо й захищене, то щитом культури і пам’яти людської), — мене завжди огортає тепла хвиля. Адже це та точка на земній кулі, яка є моєю малою вітчизною — саме тут я вперше побачила світ.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Прочитавши рецензію Білецького на роман Скляренка «Святослав», записує в щоденнику: «Ось як треба писати і скільки знати» (6: 22) — мовби внутрішня репліка у відповідь на вічно болючу тему ненаписаної дисертації, — вона і знає недостатньо, і писати не вміє… Щоденники засвідчують притаманні авторці безперечні творчі потенції, які, очевидно, недостатньо реалізувалися у видимій щоденній роботі й шукали, як видобутися назовні — мовби підземне джерело. Показові щоденникові автохарактеристики, що засвідчують нахил до самоаналізу, «самокопання».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”