Словник Української Мови
Буква
1. (зазвича́й у множині́) Тіле́сні оста́нки, нетлі́нне тіло́ свято́го або́ шанова́ної релігі́йної поста́ті в христия́нстві, що зберіга́ються як святи́ня та об’є́кт поклоні́ння.
2. (перен., книжн., часто́ ірон.) Про люди́ну, яка́ ма́є вели́ку фізи́чну си́лу або значну́ вла́ду, вплив.
Приклад 1:
І коли, перенісши мощі на своє суденце, Рустічо й Боно знову розпустили вітрило, з’явився над ними крилатий . І так супроводжував їх протягом усього зворотнього шляху, охороняючи від розбійників, бур та мерзенних рибогадів.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Привіз також тоді з собою до Києва і мощі святого священномуче- a 185 b Пізні українські житія св. рівноапостольного князя Володимираника Климента й учня його Агафангела, й інших немало, образи, книги, ризи й інше начиння церковне, священиків, дияконів, іноків, дяків і різ- них ремісників з Греції.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”