Словник Української Мови
Буква
Властивість або стан того, що є монолітним; цілісність, єдність, непохитність, що не має внутрішніх суперечностей або розходжень.
У техніці та матеріалознавстві — характеристика об’єкта (конструкції, матеріалу), що виготовлений з єдиного шматка або являє собою єдине ціле без з’єднань, швів.
У переносному значенні — непохитна єдність, стійка цілісність (наприклад, соціальної групи, організації, колективу).
Приклад 1:
Хоч який би ти дибют не ізбрав своїм оружиєм, хоч яка б за щіта охраняла монолітність твоїх рєдутов, хоч яка б осліпітєльна мисля бомбанула в твоєму мазгу — то лі в разгар сраженія, то лі на виході з мітільшпіля, — ти должин помнить усе, про що зараз по чуєш. Іначє можеш дажи не сідать нікада за шахматну доску.
— Невідомий автор, “020 Brinikh Mikhailo Shakhmati Dlia Dibiliv”
Приклад 2:
Побічне (орбітальне) квантове число характеризує різний енергетичний стан електронів на даному рівні, визначає форму електронної хмари, його монолітність, розриви або ортогнатість, а також орбітальний момент – кількість руху електрона М під час його обертання навколо ядра: (5.1), де h – стала Планка, що дорівнює 6,625 ∙ 10-27ерг·сек, π – 3,14. Рух електричного заряду замкнутою орбітою пов’язано з виникненням магнітного поля.
— Невідомий автор, “108 Panasenko Oi Ta In Zagalna Khimiia Tech”