Значення
-
Мовний звук, що утворюється одним артикуляційним рухом апарату мови й сприймається слухом як єдиний, нечленований елемент; проста голосна, на відміну від дифтонга чи трифтонга.
-
У фонетиці — одиночний голосний звук, який протягом вимови не змінює своєї якості, на відміну від дифтонга, де відбувається ковзання від одного голосного до іншого.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. монофтонг, р. монофтонга, д. монофтонгові, з. монофтонг, о. монофтонгом, м. монофтонгові, к. монофтонгу