1. Релігійно-філософська доктрина в християнстві VII століття, що визнавала дві природи (божественну та людську) в Ісусі Христі, але лише одну, божественну, волю (феле) та один богоздійснюваний діяльний початок (енергію).
2. Єретична течія, засуджена як відхилення від православ’я на Шостому Вселенському соборі (680-681 рр.), що виникла як спроба компромісу між монофізитством та диофізитством у Візантійській імперії.