1. Історичний термін, яким позначали європейських політичних мислителів XVI–XVII століть, що висували ідею правомірності боротьби (у тому числі збройної) проти монарха-тирана, який порушує права підданих і закони держави.
2. У ширшому значенні — прихильники теорії, що обґрунтовує право народу на опір і повалення несправедливої, деспотичної королівської влади.