молитися

Приклад 1:
Звісно, хто ходив молитися, а хто дивитися, але храми — і Спасо-Преображенський собор, і Троїцька церква — були переповнені. Там я вперше в житті відстояла всеношну на Великдень і загалом відчула велич церковної відправи.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
— ця думка була така нестерпна, що, вискочивши на ганок заднього двору, звi‑вши лице до мiнливого, стрiмко сутенiючого кембрiдж‑ського неба в напливах хмарної гуашi, вхлипуючи злиплими од сидячки й курива легенями ледвевловний подув океану, вона стала молитися — так, як перед тим молилася лише двiчi, раз за батька, як долежував у лiка‑рнi по вже безпотрiбнiй операцiї, годинами корчачись од стрiляючого метастазами болю (а до наркотикiв ще не дiйшло), — аби Бог пiслав йому швидкий кiнець, i вдруге, стид згадати, — за незалежнiсть, тодi, 24‑го серпня дев’яносто першого року, коли все вирiшували години, як воно зазвичай i водиться в життi людей i народiв: Господи, просила трусячись, поможи — не задля нас, бо негiднi єсьмо, а задля всiх полеглих наших, що несть їм числа, — i обидвi молитви були почутi, такi молитви до адресата завше доходять, а тут вона благала: Господи, зроби так, щоб вiн був живий! — хай би забув мене, хай би вернувся до жiнки, хай би зраджував з ким не прийдеться, — не треба менi його за чоловiка, i нiчого вiд нього не треба, якщо на те воля твоя, Господи, я кохатиму iншого, з iншим родитиму дiтей, тiльки — о Господи, хай вiн буде живий.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
Правдоподiбно, колись прямий контакт — був, але що вже тепер за ним побиватися… Релiгiя, зробившись соцiальним iнститутом, зiйшла на пси, — в церквi, куди я пово‑лiклася одного дня в надiї трошки розсiяти обложну темну хмару, що знай з дня на день випiкала голову, не пропускаючи жодної прохолодної думки, панував виразний дух замкненої спiльноти: цiкавi позирки на чужинку, товариське пристоювання гуртами на ганку пiсля служби, витрiшки, смiшки, перемовляння, обмiн новинами — люди приходили як на свого роду вечiрку — to socialize i молитися в них перед очима було якось непристойно). Допуск до плану за нами ще зберiгаєть‑ся, — iндивiдуальний допуск, бо вiд самого плану лю‑дство за останнi кiлька столiть сягнистою ступою вiдко‑чується все далi й далi (чи не з доби Вiдродження почавши, з того Мiрандолиного зухвалого: “Чоловiче!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”