Словник Української Мови
Буква
1. Молода заміжня жінка, переважно в перші роки після весілля; молодуха.
2. У народній творчості та етнографії — учасниця весільних та інших обрядів, що представляє групу молодих заміжніх жінок.
3. (діал.) Молода дівчина, дівчина на видані; часто вживається в ліричних та обрядових піснях.
4. (бот.) Народна назва деяких рослин, зокрема виду очитку (Sedum), а також гвоздики польової.
Приклад 1:
Від озера наближається , а з нею молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспіває за нею.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Прочани розказували, що недавно одна молодиця одбилася од своїх людей і шукала їх на печерах, але та молодиця була русява й немолода. Лаврін з матір’ю та з тещею зайшов у новий Іоніївський монастир.
— Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”
Приклад 3:
На бiса i в город їздить, i до панича найматься… Така молодиця тiлько слiпого не приворожить. Ти б тут пошукала.
— Карпенко-Карий Іван, “Безталанна”