могуття

1. (у філософії, особливо в українській філософській традиції) Потенційна, внутрішньо притаманна сила буття, спроможність до існування, дії та розвитку; онтологічна основа, що передує актуальному проявленню речі або явища.

2. (у поетичній та високій мові) Велич, могутність, сила (часто про природу, державу, народ); стан могутності.

Приклади вживання

Приклад 1:
Безкрайність барв, речей, понять і тонів, В тільця клітин впресована, стає Мільярдами й мільярдами нейронів, Що в блискавках стрибків і перегонів Могуття випробовують своє. Спалахують.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Частина мови: іменник (однина) |