Значення
-
(у філософії, особливо в українській філософській традиції) Потенційна, внутрішньо притаманна сила буття, спроможність до існування, дії та розвитку; онтологічна основа, що передує актуальному проявленню речі або явища.
-
(у поетичній та високій мові) Велич, могутність, сила (часто про природу, державу, народ); стан могутності.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. могуття, р. могуття, д. могуттю, з. могуття, о. могуттям, м. могутті, к. могуття