Древослів

Словник Української Мови

міна

Буква

1. Вибуховий пристрій, зазвичай закладений під землею, на поверхні або у воді, що спрацьовує при натисканні, наїзді, наближенні тощо й призначений для ураження живої сили, техніки або споруд.

2. Вираз обличчя, поза, рухи, що виражають певний внутрішній стан, настрої, почуття людини (найчастіше вживається в однині з прикметниками: сумна, весела, байдужа міна).

3. Одиниця ваги в античному світі, різна за величиною в різних регіонах (наприклад, аттична міна дорівнювала приблизно 436 грамам).

4. Застаріла назва копальні, рудника або шахти.

Приклади вживання слова

міна

Приклад 1:
до н. е. Міна (Менее) Єгиптологи нерідко ототожнюють його то з Нармером, то з володарем на ім’я Аха, то приписують всі ці імена одній особі. З воцарінням Міни завершився Додинастичний період Історії Єгипту.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Приклад 2:
В. Шашке- вича й “Адріянна Лєкувре”) та Оне (Ohnet, “Власник гут”); з італій- ських письменників Ґольдоні (3 комедії); з німецьких: Лессінґ (“Міна фон Барнгельм”, пер. Остапа Левицького), Ґєте (“Стеля”, пер.
— Невідомий автор, “021 Charnetskii Stepan Istoriia Ukrayinskogo Teatru V Galichini Tech”

More posts