меж

1. (геогр.) Сучасна назва річки Міус, що протікає в Україні та Росії, ліва притока Азовського моря.

2. (іст.) Старовинна назва річки Міус, що вживалася в історичних документах та літописах.

Приклади вживання

Приклад 1:
Відчувалося поступове розкріпачення думки, свідоме переступання меж дозволеного та й розширення цих меж. Нові вітри набирали сили.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Поздоровкавшись з па­ном хо­рун­жен­ком i по­сi­дав­ши у ха­тi, от на­шi i роз­го­во­ри­лись про­меж се­бе i приз­на­лись, що ще й батьки їх про­меж се­бе дру­жи­ли, то i їм тре­ба не цу­ра­тись один од­но­го. Да­лi хо­рун­жен­ко пи­тав па­на сот­ни­ка, що ку­ди йо­го бог не­се i за­чим?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
го­да вчив­ся пи­са­ти, а цi­лi­сiнький год вчив­ся на що­тах; а про­меж тим, хо­дя­чи на кри­лас, по­няв гла­си, i єрмо­лой­нi дог­ма­ти­ки, i Ско­во­ро­ди­нi хе­ру­вимськi, ту­ди ж за дя­ком i пiд­дя­чим ок­се­лен­тує* (*Вто­рує, пiдс­пi­вує.) i Пав­ла чте­нiє, ко­ли не­ба­гацько зак­ла­док, ут­не на всю церк­ву го­лос­но; а вже на рi­чах так бой­кий, що як роз­го­во­риться-роз­го­во­риться, та усе не поп­рос­ту, усе з пи­сан­ня, так i наш отець Кос­тян­тин, да­ром що до син­так­си­су хо­див, слу­ха йо­го, слу­ха, та здвиг­не пле­чи­ма, та й вi­дiй­де вiд нього, ка­жу­чи: “Хто те­бе, чо­ло­вi­че, зна, що ти там го­во­риш!”
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Частина мови: іменник (однина) |