метроном

Механічний або електронний прилад, що видає рівномірні звукові сигнали (удари) через задані проміжки часу, використовується для визначення та підтримки точної швидкості (темпу) під час музичних вправ, навчання чи виконання твору.

Приклади вживання

Приклад 1:
Невольнича муза ~280 з крещендо посередині окрадений гумовим галасом авт вриваються під зачинені повіки фрагменти скреготливих скрутів згладжені наріжні фронтони від порожніх ластів’ячих ґанків резонатори вогких брам і запорошені бренькливі вікна з таємною глибиною де за серпанком оманливі змиги вагонів через фразу вирвану з грому входжу у контекст життя дерева і скла пластику і заліза сплеск феєрверків із дужок на обпечені дахи і мертвотні зблиски на обличчя обдарованих у мову й очі живих а не привидів у короткім вихорі гуркоту знайомі і незнайомі недруги і приятелі можливо найдорожчі саме отут і саме в цей момент ÊÐÎÊÈ чисті мов скло міської опівночі жіночі кроки Тринадцять алогій 281~моторошною мужністю вони у гордім герці з ляком що пробує метроном ходи збити на скоромовку коли ти барилася я чатував на твої кроки чуйним полохливим звіром завітривши навіть пізні ратушеві дзиґарі з кожним вистуком каблука у сходовій клітці я здоймався духом і падав стрімголов у розпач коли хтось що був не тобою байдуже проминав наш поверх інколи я відчував себе у терпкому тілі персонажа з новели яку ти мені колись прочитала то він наслухав кроки на сходах які проминали його помешкання і зловісно вилунювали щораз вище і вище над головою а тоді зі жахом приголомшувала свідомість що вище нема ні поверху ні східців І. Калинець. Невольнича муза ~282 ~ йому що в позі Будди розсівся в нашому краю Еолову арфу в надра єства перебирає незнищима пам’ять він порівнює пісню що приходить і ранить з тою що вже ніколи не може відійти навіть з осліплими очима від сліз бо вона одна як дві півкулі серця 9.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”

Приклад 2:
Десь одноманітно, як метроном, вистукує кулемет, але це метроном, що збожеволів, захворівши на хворобу швидкости. Наче косою підкошує кущі, коли кулемет випадково погляне своїм каламутним оком в їхній бік.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Частина мови: іменник (однина) |