Словник Української Мови
Буква
1. Невеликий знак, позначка, яку роблять на чомусь для розрізнення, запам’ятовування або вказівки на щось.
2. Ярлик, етикетка з написом, що вказує на зміст, призначення, власника тощо предмета, до якого вона прикріплена.
3. У техніці, інформатиці — спеціальний ідентифікатор, ключове слово або символ, що позначає певну позицію в програмному коді, структурі даних або служить для маркування об’єкта.
4. Розм. Пляма, слід від чогось (наприклад, на тілі).
Приклад 1:
Пріся була метка дівчинка з муратинням довкола носика, з двома кісками за плечима. А тепер перед ним стояла красуня з довгою косою, у якій червоніла стрічка, з кучерями над чолом.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
— А в тої дитини, може, своїх «дитин» ціла вже метка… Може, вже бігають по Москві та сірники продають… звичайно, коли він обережно не подбав про те, щоб його возлюблені витравлювали свій плід усякими secale cornut’ ами[69] або інакшими спеціями. — Це вже ти брешеш, Володимире!
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Я покажу, де є хороше дерево на хату. Я бачу, ти про все вже розпиталась. Метка! Та що ж, приходь, я з вами звик, та й вам до нас прийдеться привикати. Ходiмо.
— Українка Леся, “Лісова пісня”