Словник Української Мови
Буква
1. Той, хто помер, позбавлений життя; нежива людина, труп.
2. У народних уявленнях: дух, примара померлої людини, що з’являється серед живих; покійник, що встає з могили.
3. Перен. про людину, яка відрізняється млявістю, повільністю, браком енергії або емоційної живості.
Приклад 1:
Один раз, — цей день він і зараз добре пам’ятає, — як лежали вони в своїй спільній кабіні в купальні, ще не влізаючи в воду, бо силуючись охолонути, — він був з пам’яті продекламував їм Франкову поемку про мудреця Арістотеля, що вважав колись науку, мудрість і старість за добру зброю проти сили жіночої краси, та про жваву дівчину Аглаю, що його осідлала і поїхала на ньому верхи; Арістотель мусив після того написати Олександрові Македонському в альбом сентенцію: проти жіночої краси «ні наука, ні мудрість, ні старші літа» не дають щита і що «лиш мертвець та сліпець може буть проти неї надійний борець». Це закінчення професор був виголосив тоді в купальні перед Шмідтами зовсім безжурно, ніяк у світі не сподіваючися, що й до себе самого йому колись доведеться прикласти теє правило.
— Тютюнник Григорій, “Вир”