мень

Приклад 1:
Пла­мень м’е раж­ди­жаєть i не отi­ду, дон­де­же не со­во­куп­лю­ся з лi­по­об­раз­ною, пре­ве­леб­нi­шою Кат… – Та й за­мовк. Се то йо­му дяк та­ке спи­сав, як вiн бу­ло ду­мав за­ли­ця­ти­ся до про­то­по­пiв­ни з Чер­нi­го­ва, i Забрьоха до­чи­тав до са­мо­го кiн­ця так, як бу­ло тог­дi на­пам’ять вит­вер­див, та як зга­дав, що хо­рун­жiв­на не Ка­те­ри­на, а Оле­на, i не пре­ве­леб­на, а так – пан­ноч­ка, от то­го-то й за­мовк, та нi ту­ди нi сю­ди.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 2:
Аще кая суть вiдьма, та не пог­ряз­неть на дно рiч­ноє, аще i ка­мень жер­нов­ний на виї єя при-чеп­лють; аще же неп­ри­час­на єсть злу се­му, абиє пог­ряз­неть у во­дi. По­ве­лiть, па­не сот­ни­ку, чи то­пить їх?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
вёрніи притeкше наказaша є3мY кa- мень, и3 пaки в8 рэку вовeргше ўтопи1ша, ґ мёсто на нeмъ же вhди- балъ бsше и4долъ, t џнагw врeмени прозвaнw быc т вhдибичи. нн7э же вhдубичи нарицaемw є4сть.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”