Словник Української Мови
Буква
1. Глибокий, тривалий сум, смуток, який супроводжується втратою життєвого інтересу, байдужістю до навколишнього світу; стан пригніченості, задуми.
2. У старій медицині — один з чотирьох типів темпераменту, що характеризувався переважанням чорної жовчі та схильністю до задумливості, сумних настроїв; також хворобливий стан, який супроводжувався важкими психічними переживаннями (застаріле).
Приклад 1:
Але порядні люди такого дня мусять причас титися рибою: Ash-Wednesday (як називав усе це Еліот), Aschenmittwoch,1 попіл, смуток, меланхолія і риба. Так починається піст… Тепер один ліричний момент.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Чорна меланхолія оповила його вдома. Ходив з кутка в куток, не знаходив собі місця.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 3:
На душі держалася ще якась меланхолія, та не тая безнадійна, тупа меланхолія, що нищить душу й серце, але вдумлива, відрадісна, лагідна меланхолія, з якої хочеться щиро молитися. Лаговський завжди був держав себе тихим, скромним, незамітним, сіреньким чолов’ягою.
— Тютюнник Григорій, “Вир”