1. (ме-е́) Власна назва, що позначає звуконаслідування для відтворення бекання вівці або кози.
2. (ме-е́) Розмовне позначення самого крику вівці або кози.
ме-е
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Голі морди, з старечим виразом зануди, одкривають слиняві губи, щоб поскаржитися бозна-кому: бе-е… ме-е… Треться вовна об вовну, біла об чорну, хвилюють пухнаті хребти, як дрібні в озері хвилі, і драгліє отара. Птруа… птруа!..
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Жива маса овечих тiл терлась вовною, тремтiла i колихалась, як драглi; цiлий лiс тонких нiжок замигтiв перед очима, голi дурнi морди розкривали пащi серед рожевої куряви i плакали: “бе-е-е… ме-е-е…” В рожевому туманi, мов тiнi, сновигали люди, з’являлись i щезали неяснi обриси хат, в морi овечого лементу гинули всякi звуки, весь цей гармидер нагадував сон. Ззаду отари йшов чорниш чабан, високий, ще бiльший од непевного свiтла, немов мiфiчний бог, ляскав з пуги i кричав диким, грубим голосом, покриваючим усе: — Гар’я!..
— Самчук Улас, “Марія”
Частина мови: t.d. () |