матюк

1. Прізвище українського поета, перекладача та громадського діяча Миколи Матюка (1928–1993).

2. Рідкісне прізвисько або прізвище, що походить від слова «матюк» у значенні «той, хто матюкається».

Приклади вживання слова

матюк

Приклад 1:
І.Калинець.Пробуджена муза ~188 Ͳ×ÍÎÞ ÎIJÑÑÅªÞ ~ на міській торговиці віддаємо Еросові еросове де на крильцях алкоголю з винярень вилітає зачовганий шлягер де не попускають нас шлеї ритму поєднання плоті де кровозмішування мови з мовою прелюдія нічного кровозмішування рас де королівський матюк зайд випльовують як лушпиння Спогад про світ 189~~ тут святощі як і одежа облітає від подиху очей так довго оберігав тебе у коконі цноти щоб ось тут обмацати сокровенне як дівку під фальшивими зорями з неону у кам’янім підворітті ~ твоє тіло білий човник кинутий на поталу мутній воді асфальту твоя плоть нетривкий паперовий човник на бурунах жаги І.Калинець.Пробуджена муза ~190 твоя душа недосяжний паперовий змій у піднебессі хоч кінчик нитки у моїх пальцях ~ не ніч а повія з віолончелями стегон на тугому помості її живота наші вбогі пристрасті відіграно як тіні безтілі розпливаємося по домівках а вона ще довго гучить над світом пружними литаврами грудей Спогад про світ 191~~ ніч самогвалтів тих що повертаються з порожніми руками до ліжок односпальних і двоспальних у сподіванні ерекцій у млосних снах ніч самогвалтів знайомих поетів які виціджують із срібних пер водянисте молочко для од ~ нічною одіссеєю щасливо оминувши скіллу і харібду сифілісу нічною одіссеєю не вчувши запаморочливої музики серен ніжності І.Калинець.Пробуджена муза ~192 нічною одіссеєю виригавши по брамах трудодні босих жінок нічною одіссеєю прибивається до берегів еліта наша Спогад про світ 193~ÏÐÈÃÓÁËÅÍÍß ÐÎÇÃÓÁËÅÍÎÑÒ² ~ коли б поросло сім’я коли б раптом зачаті і незачаті під нинішньою ганчіркою перезви уздріли світ ми останні скіпетр і державу при відході жбурнемо у провалля земле рослин і звірів ось вінець творіння діти наші паралітики і перевертні І.Калинець.Пробуджена муза ~194 ~ дерева порожні як лінійки для нот прикусила язика стара дзвіниця з долонь червону калину клює безголоса пташка годуємо її до смерків сподіваючись пісні розходимось домів не дочекавшись ~ сила що звільнить нас ще як макове зерно одягайте білі рукавички потайні апологети кулака частіше змінюйте почесну варту біля емського указу поети що шукають у собі макове зеренце мають дар провидіння Спогад про світ 195~навіть коли ви наївно ховаєтеся за букву ~ Коли упав наш стяг враз із стягоносцем, недруг нам руку простяг, як дорогому гостю. Медом зволожив уста: «Навіки забудьмо чвари, тільки прийміть наш стяг — хай ваші вежі вінчає».
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”