Словник Української Мови
Буква
1. Жінка по відношенню до своїх дітей; та, що народила дитину.
2. (переносне) Джерело, початок чого-небудь, місце виникнення, розвитку.
3. (переносне, заст.) Назва черниці, а також звертання до неї (зазвичай у поєднанні з “матуся”).
4. (переносне, у міфології, релігії) Уособлення, символ чого-небудь (наприклад, Матір-Земля, Богородиця-Матір).
Приклад 1:
Він здалека, не з сих лісів, а з тих борів соснових, де наша баба любить зимувати; осиротів він з матір’ю-вдовою, то дядько прийняв обох до себе… Хотіла б я побачити його. Лісовик Та нащо він тобі?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Таке воно, простибіг, ні до чого… Добридень, дівонько! Чи добре жнеться?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 3:
Розлучена з матір’ю війною і лихоліттям, вона з юних літ не бачила її й не знала матір такою, якою бачила і знала її я. Жадібно слухала вона мої оповіді, перефотографовувала світлини, на яких ми разом із Платонідою Володимирівною. Знаю, що вона разом з Іваном Денисюком їздила до Криворівні й пройшла материнськими слідами.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”