машинально

Приклад 1:
Потім мовчки і машинально встромив великого пальця лівої руки в рот, між кутні зуби. Потім куснув його раз-другий з усієї сили та й заходився гризти так, як собака жвакає кістку.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 2:
Він машинально заходився їсти той виноград, машинально одскубував од своєї китяхи по одній ягідці і клав у рот, а як висмоктував, то з методичною машинальною акуратністю випльовував виноградні зернятка й порожню лушпайку на підставлену тарілочку. Тая неестетичная виплюнута купка потроху росла й росла на тарілочці, а Лаговський, механічно працюючи губами, тупо не відводив очей від неї.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
— сковорiдки з гюрзячим шипiнням плювались їй на ноги киплячою олiєю, опiки гоїлися кепсько, а вже при ньому, як прилетiв‑таки, повiдкривалися, мов стигми, прости Господи, — вiн сам залiплював їй пухирi на литках вiддертою вiд яєшної шкаралущi плiвою: “Посидь так, хай пiдсохне”, — i лишалась сидiти перед телевiзором, покiрно вклавши на coffee tableсвої нерiвно попiдсмалюванi сирi ковбаси, вже цiлком визутi з усякого еротичного чару, — i врештi, останнього вечора перед тим, як мали, хвалити Бога, вибиратись iз квартири, перетвореної за час їхнього спiвжиття на залютований бокс густо встояного, аж нiби видимого темно‑бурого чаду, — куди, неясно, тимчасом у мотель, аби якась перемiна, — тодi, на прощання, вогонь повернувся в своєму первiсному виглядi: була сама, готувала в кухнi вечерю, iз уже звичним вiдчуттям до нудоти облягаючого стиску чекаючи на його поворот iз майстернi, щось там обшкрiбала, спиною до плити, i враз озирнулась, як од поштовху, — конфорка пiд каструлею палахтiла вже замалим не до стелi, i вже зароджувалось у полум’ї те саме зловтiшне гоготiння, з яким цього разу була сам на сам: fire alarm чомусь мовчав, як паралiзований, але над тим вона застановилася щойно перегодом, а першої митi, машинально, не рознiмаючи зцiплених п’ястукiв — в лiвому потiм виявила затиснуту цибулячу лушпайку, — ринулася збивати полум’я трапленим попiдруч рушничком — воно ж, несите, зрадiло, мов на це й чекало, рушничок зотлiвав їй в руках, гейби плавився, швидко скручуючись почорнiлими, спахаючими жаром краями, аж доки не здогадалася бурнути води — одну кварту, другу, третю, — засичало, розповзлося їдким смородом, стала серед кухнi з обгорiлою ганчiркою в опущених руках: нi, Господи, не витримаю, уже не витримую! — i так справдився її сон — давнiй, минулорiчний, задовго до знайомства їхнього побачений: деревцятко на роздорiж‑жi, трепетне й шурхотливе, хтось невидимий запалює пiд ним багаття, черконувши сiрником, i от — мить!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”