Словник Української Мови
Буква
1. Жіноче ім’я, що походить від арамейського імені Марта (господиня, пані).
2. (переносно, розмовне, часто іронічно) Про жінку або дівчину, яка багато працює по господарству, віддана домашнім клопотам; домовита, але іноді обмежена ними господиня.
3. (у фразеологізмі) “Марфа-посадниця” — історична постать, дружина новгородського посадника Ісаака Борецького, керівниця антимосковської партії у Новгороді у XV столітті, символ волі Новгородської республіки.
Приклад 1:
У нашого батюшки була за жінку мужицька дитина Марфа Посмітюха, і сумирна, і богобоязлива, і роботяща. Хоч і принесла йому з посагом дівчину оцю, що тепер уже панна і має шлюбувати з Харлампієм Пронем.
— Осьмачка Тодось, “Старший боярин”
Приклад 2:
Марфа Галактiонiвна теж надзвичайно симпатична женщина i теж цiлком вiдповiдає прогресивним прагненням Iвана Iвановича (до речi, партiйна кличка «Жан»). Вона, наприклад, нiколи не манiкюрить нiгтiв i тiльки в останнiй час (i то зрiдка) трошки манiкюрить… для здоров’я («для гiгiєни», як говорить товаришка Галактика).
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Приклад 3:
Правда, вона трохи хитрiша за свого чоловiка, але це питання треба, очевидно, розглядати як момент чисто бiологiчного порядку, що виникає незалежно вiд соцiальних пертурбацiй.. Марфа Галактiонiвна дуже любить читати Ленiна й Маркса. Але iнодi вона сiдає читати Ленiна й Маркса, а рука тягнеться за Мопассаном.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”