манаття

1. У мусульманській міфології — злі духи, демони, що спричиняють нещастя та хвороби; один із видів джинів.

2. У переносному значенні — злі, підступні люди, що приносять лихо, негідники.

Приклади вживання

Приклад 1:
І що се за манаття на тобі? Воно ж і невигідне при роботі.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
На втіху Федора в нього таки знайшлася запасна пара взуття, хоча він засадничо не тримав зайвого манаття, пам’ятаючи одвічну істину: від кожної зайвої речі в помешканні заводиться лукавий, перетворюючи гостинну людину на скнару й відлюдка), бож Безручко відтоді, як прилучився до категорії бездомників, ані належно не відживлювався, ані не дбав про найконечнішу гігієну (і це колишній аж до педантизму чистун Безручко, що жартував, мовляв, тепер замість геєнни вогненної вірять у гігієну); адже минулого разу Федір привів до себе маячного, викачаного в болоті Безручка, який кілька разів, — Федір уже й не пам’ятав, як часто, непритомнів в Англійському парку, переносячи на ногах крупозне запалення легенів, аж поки його (не інакше як на терміновий знак Провидіння) подибав Федір і мало не силоміць затяг до свого помешкання, викликавши Ярця Турчиновського, аби той дав Безручкові кілька рятівних іньєкцій й проінструктував, як лікувати хворого, бо Федір тоді справді наївся страху, що Безручко вже не прийде до тями, — а пригадавши про ванну для Безручка, Федір похопився, що «Під зеленим розмарином» чекає на нього Марійка, про яку він зовсім забув, оскільки вони домовлялися ще минулого тижня, а за цей час після наглої смерти Романа Онуфрієнка, з котрим Федір ще напередодні у Штарнберзі ловив рибу, спливло стільки води, наче розмова з Марійкою відбулася кілька років тому, коли він ще мріяв, що Марійка погодиться стати йому дружиною, заради якої він ще сьогодні, попри II придуркуватого Андрія (Хіба це чоловік? Цей горе-шалапута, в якому лише Марійка могла угледіти особливі людські якості!)
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Були на те причини; одна — тая, що не встиг позбирати своє манаття, адже останніми днями йому й години просвітньої не було через П’єра; а друге — він мав чекати, доки приспіє од П’єра телеграфічна звістка з Києва про результат його передержки. Зійшовши із своєї світлички на низ, у їдальню, Андрій побачив там саму-но панію, величну grande dame[1].
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Частина мови: іменник (однина) |