Словник Української Мови
Буква
1. Ласкаве, пестливе звертання до матері, що виражає особливу ніжність, любов або вдячність.
2. (переносно) Жінка, яка виявляє материнську турботу, увагу або опіку по відношенню до інших людей (часто не родичів).
3. (у звертанні) Ввічливе ато зменшувально-пестливе звертання до літньої жінки, особливо в сільській місцевості.
Приклад 1:
— вночi вона лежала на горiшнiй полицi, слухаючи какофонiю рiзнотонного хропiння, й болiсно любила свiй нещасний народ, i народ — почув i вiдгук‑нувся: масивна постать забовванiла в спертiй пiвтемря‑вi, вiйнуло по лицю тяжким, збудженим вiддихом: “Мамочка… малишка… Ну iдi сюда, слиш?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 2:
Бабуся тихо сіла в темний закуток, до неї підійшла і щось запитала, а бабуся замість відповіді страшенно глянула на маму і заспівала: «Преподобный отче Андрее, моли бога за нас…» З криком: «Ой боже, мамочка збожеволіла!..» — моя вибігла з кімнати. Ну, ще про кохання моїх татуся і мами.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Буду i я на пародiї… Хай живе Пупишкiн — голова пролеткульту i його заступник — Мамочка! О-о, як стрiнемо Новий Рiк!..
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”