малюнок

Приклад 1:
98 Інформація видавця Михайлина Коцюбинська КНИГА СПОМИНІВ Редактор: Наталка Бордукова Макет: Денис Ткаченко Малюнок: Дмитро Бублик Видавництво «Акта» www.acta.com.ua Моя Книга Споминів складається з трьох органічно взаємопов’язаних частин, з яких вимальовується (принаймні цього хочу) цілісна мемуарна версія життя автора. За специфікою своєї пам’яти я не схильна (а то й нездатна) до докладної епічної оповіді — віддаю перевагу окремим «кадрам», зосередженості на важливих, знакових, стереоскопічно побачених й екзистенційно відчутих епізодах, подіях, постатях, знаю ціну моменту з його «смаком» і «запахом», з його тривалим відлунням у моїй (і не тільки моїй) долі.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
ПЕРВЕРЗІЯ 164 несмаком, античні персонажі Вівальді, Монтеверді та Стра- винського — в яскравих туніках — доповнювалися середньо­ вічними плащами з «Ріґолетто» і кринолінами з «Травіяти», дехто з акторів залишався у джинсах, окремі бестії вертілися в самих лише трусиках, ще інші — навіть без них; усе це рухалося, кипіло і хвилювалося, зусібіч прошивалося підсвіт- ками та лазерними променями, над сценою виникали світляні контури Кампаніле і вежі Орольоджіо, сирійських колон, літаю­ чого лева, перевернутої ґалери, спеціяльні вітрові аґреґати нагнітали хвилювання свинцевих вод, кораблі в бухті тріщали і перехилялися, сцена крутилася разом із танцівниками, невтішний Орфей співав свою власну арію з опери Ґлюка, але в неймовірно пришвидшеному темпі, адже слід було встигнути до початку дощу, чорна хмара, нависла над островом Джудеккою, таки проливалася на глядачів дощем і градом (кожна градинка була виготовлена з гірського криш­ талю буранськими майстрами, містила на собі інакший малюнок і всього їх було чотириста сорок тисяч); ревіли дикі звірі в околицях Дзаттере, але й вони замовкали від Орфеє- вого співу, — виконавець головної ролі був доволі грубеньким і мав короткі ноги, навіть просторому чорному плащеві не вдавалося приховати округлість його животяри; виконувані зі сцени вокальні партії зовсім не відповідали змістові опери, деякі співці та співачки зненацька включалися в гру зі своїх підсадних місць у партері та на балконах; для того, щоб якось тримати акцію в берегах сюжетного русла, режисером було понавигадувано довгі й нудні речитативи, з яких, властиво, ми й довідувалися (попри лібрето в програмці), що ж відбува­ ється у цій перемішаній дійсності. Слід віддати належне, кавалки різних опер було припасовано один до одного вельми вдало і непомітно, але навіть неозброєному знанням оперо- вого мистецтва вухові було ясно, якими відвертими нитками шита вся ця матерія; під час речитативів публіка робилася неуважною, жлуктила пепсі і хрускотіла солоними паличками, були й такі, що грали в карти або в доміно — щоби не допустити повного розброду в залі, режисер час від часу влаштовував їм нову несподіванку у вигляді вибуху на одному з балконів або люстри, що з розмальованих алегоріями небес починала стрімко падати на голови сидячих у партері, проте 165 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ бувала зупиненою в останню мить, на висоті якого-небудь метра над головами нажаханих меломанів; «на цій сцені співали Малібран і Патті», казала я Респондентові в такі хвилини, «і Таманьйо», доповнював мене Респондент, зіштовхуючи сплячу голову Доктора зі свого плеча, взагалі Респондент був напрочуд зібраний і уважний, майже не відривався від бінокля, почергові арії трьох офіцерів-зловмис- ників під час співецького змагання справили на Респондента враження чогось добре відомого, і справді, перша з них відповідала арії Поліфема з другої частини «Акіда й Галятеї», наступна була серенадою Дона Джованні під вікном Ельвіри, а остання — передсмертною відозвою Симона Бокканеґри з фальцетними вкрапленнями від графа Енріко; у будь-якому випадку це було сильніше, ніж переможний виступ товстуна Орфея; відразу після цього залу пронизав разючий блакитний спалах, підсилений виттям нестерпних, але не міфологічних сирен, що супроводжували надто довге цілування Орфея з на дві голови вищою від нього красунею Ріною, котра, до речі буде зауважити, насправді аж такою красунею не є, та й голос бажає кращого.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
В ідеограмі зображуване поняття вже не обов’язково збігалося з образом-малюнком (малюнок лелеки означав також «знаходити», малюнок посудини, з якої виливається вода,— «прохолодний» і т.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”