Словник Української Мови
Буква
1. Який стосується малюнка, призначений для малюнка або має його характер.
2. Який має вигляд малюнка, нагадує малюнок; графічний, образний.
3. Уживається як постійний епітет у складних термінологічних назвах для позначення об’єктів, що мають візерунок або зображення, схожі на малюнок (наприклад, малюнковий папір, малюнковий кварц).
Приклад 1:
Близько 3000 р. до н. е. написання ієрогліфів уже настільки спростилося, що важко було відтворити їхній прадавній малюнковий вигляд. Таке спрощене письмо назвали ієра- такою, тобто «жрецьким письмом», бо пізніше ним стали користуватися переважно жерці.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”