Древослів

Словник Української Мови

малоросія

Буква

1. Історична назва українських земель у складі Російської імперії, що використовувалася з XVIII століття до 1917 року, зокрема для позначення територій Лівобережної та Слобідської України, а пізніше — Правобережної України.

2. У російській імперській та радянській офіційній термінології — колоніальна, експлуататорська назва України або її окремих регіонів, що містила ідеологічне обґрунтування заперечення окремої української національної ідентичності та трактування українців як частини «єдиного російського народу».

Приклади вживання

Приклад 1:
Мій предковічний, мій умитий росами, космічний, вічний, зоряний, барвінковий… Коли ти навіть звався – Малоросія, твоя поетеса була Українкою! В маєтку гетьмана Івана Сулими, В маєтку гетьмана Івана Сулими, В сучасному селі, що зветься Сулимівка, До кінських грив припадені грудьми, Промчали хлопці – загула бруківка – І тільки гриви…курява…і свист… Лунких копит оддаленілий цокіт… І ми…і степ…і жовтий падолист… І цих дворів передвечірній клопіт… І як за сонцем повертає сонях, Так довго вслід чомусь дивились ми.
— Костенко Ліна, “Над берегами вічної ріки”

Приклад 2:
Дуже гарно моя Малоросія називає його богом, те саме, що й Павло; “Для них же бог – черево…” Давно V Сгипті єрей, ховаючи мерця, велів вирізати сирище і, піднявши перед народом, проповідникові велів вигукнути таке: “Оцей у житті всіх зол причина!” с Г. Сковорода 251 твоїх, у серці твоєму і в душі твоїй”.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Частина мови: іменник (однина) |

Більше записів